1. Lікарняні – для кого?
Насамперед слід зазначити, що лікарняні належать лише тим, хто є „працівником“, тобто виконує роботу на підставі трудових відносин. Трудові відносини характеризуються, зокрема, залежністю працівника від розпоряджень роботодавця, правом роботодавця визначати початок і кінець робочого дня, спосіб і місце виконання роботи, темп, дні роботи тощо.
Якщо ми працюємо на власній діяльності, наприклад, на так званій „Gewerbe“ або як індивідуальний підприємець, наш замовник не зобов’язаний сплачувати лікарняні. Якщо ми не застраховані в державній касі медичного страхування (gesetzliche Krankenkasse) і не маємо додаткового пакету на випадок хвороби в рамках цього страхування, ми також не отримаємо лікарняних від каси медичного страхування.
Якщо ми є відрядженими працівниками з посвідченням A1 (раніше E-101), виплати роботодавця під час хвороби регулюються польським законодавством. В іншому випадку, навіть якщо у нас є польський трудовий договір з роботодавцем з Польщі, за загальним правилом, тривалість, розмір та умови виплат роботодавця під час хвороби регулюються німецьким законодавством.
2. Lікарняні – умови.
Згідно з німецьким законодавством, роботодавець зобов’язаний продовжувати виплату заробітної плати протягом 6 тижнів, якщо працівник не може виконувати роботу через хворобу, і якщо хвороба сталася не з його вини.
a. „Хвороба“.
„Хвороба“ – це стан тіла та духу, що відхиляється від нормального стану. Нормальний стан здоров’я визначається на основі сучасних наукових знань. Це означає, що якщо раніше алкоголізм, психічні захворювання тощо не визнавалися хворобами, то зараз вони беззаперечно класифікуються як людські хвороби.
Вагітність не є хворобою, але ускладнення, пов’язані з вагітністю, що виникають понад норму, можуть бути хворобою. Якщо такі виникають, тоді потрібне медичне підтвердження того, що непрацездатність спричинена хворобою, а не вагітністю. У такому випадку нам належать лікарняні від роботодавця, а після 6 тижнів – за умови дотримання всіх вимог (див. нижче) – від каси медичного страхування.
b. „Непрацездатність“.
„Непрацездатність“ – не кожна хвороба означає непрацездатність.
Так само, як непрацездатність, у багатьох випадках не визнається стан після видалення татуювання, пластичних операцій тощо. Відвідування лікаря саме по собі не є хворобою, але за певних обставин можна вимагати оплати також і за такі періоди.
Час хвороби під час відпустки не зараховується як відпустка. Потрібне медичне посвідчення („L4“).
c. Непрацездатність через хворобу.
Важливо, що багато роботодавців стверджують у судових процесах щодо виплати лікарняних (до 6 тижнів), що працівник не працював би, навіть якби не був хворий. Така ситуація може бути прийнята, коли роботодавець доведе в суді висловлювання працівника про те, що він не хоче працювати в певний період і „піде на лікарняний“ (наприклад, у спорах щодо конкретного робочого часу або відпустки). Якщо таке твердження не відповідає дійсності, важливо, щоб працівник був присутній у суді та особисто відповів на твердження роботодавця та свідчення його свідків.
Не існує часткової непрацездатності; якщо є дії, які працівник не може виконувати, роботодавець повинен – у межах, визначених договором – розпоряджатися робочою силою працівника таким чином, щоб він виконував завдання, які дозволяє стан здоров’я. Якщо при цьому неможливо використати робочий час, визначений договором, тоді належать лікарняні за ту частину робочого часу, яку неможливо використати.
Якщо після хвороби необхідна поступова адаптація до робочого місця, потрібне відповідне медичне посвідчення. У такий період ми отримуємо лікарняні від каси медичного страхування.
d. Винятки з обов’язку продовження виплати заробітної плати.
Не враховується непрацездатність, що виникла з власної вини. Наприклад, нещасні випадки, спричинені зловживанням алкоголем, дорожньо-транспортні пригоди, спричинені грубим порушенням правил дорожнього руху, участь у небезпечних видах спорту (досі таким визнано лише кікбоксинг, але не аматорський бокс), очевидне перенапруження сил під час занять спортом або грубе порушення правил тренованого/виконуваного виду спорту.
Якщо роботодавець доведе такі обставини, він не буде зобов’язаний сплачувати лікарняні.
У разі залежностей загалом повинна бути прийнята одна терапія; після повторного зловживання після пройденої терапії та спричиненої цим непрацездатності роботодавець не зобов’язаний сплачувати лікарняні.
У випадку бійки право на лікарняні залежить від того, чи сприяв працівник їй, наприклад, через неадекватну або провокаційну поведінку. Удари, завдані однією стороною, не є бійкою.
Під час лікарняного не можна поводитися таким чином, щоб зменшити/загрожувати шанси на одужання або продовжити період хвороби.
Недбалість/сприяння з боку роботодавця відіграють роль лише тоді, коли вони мають вирішальний вплив на виникнення непрацездатності.
3. Початок і кінець періоду лікарняних.
Лікарняні можна вимагати від роботодавця, якщо трудові відносини тривають більше 4 тижнів. Якщо трудові відносини тривають менше, роботодавець повинен виплатити лікарняні за ту частину, в якій 6 тижнів лікарняних виходять за межі 4-го тижня трудових відносин (приклад: непрацездатність з початку 3-го тижня трудових відносин, лікарняні від роботодавця: з початку 5-го тижня до максимум кінця 8-го тижня (6 тижнів – 2 тижні до закінчення 4-го тижня = 4 тижні права на лікарняні).
Трудові відносини повинні існувати в юридичному сенсі, щоб отримати лікарняні. Це означає, що звільнення може „скоротити“ права працівника на лікарняні. Саме звільнення – якщо воно досягне працівника в пробний період – є дійсним, якщо працівник не доведе, що звільнення було винесено саме через хворобу. Якщо звільнення припадає на період безпосередньо після повідомлення роботодавця про лікарняний, тоді застосовується так зване припущення, що роботодавець звільнив працівника лише через хворобу. Якщо роботодавець доведе, що мав інші причини, звільнення залишається дійсним. Таким чином, звільнення під час лікарняного – якщо воно досягає працівника в пробний період або роботодавець наймає менше 11 осіб – на практиці можливе в Німеччині. Тоді можна боротися або за виплату 6 тижнів лікарняних від роботодавця, або вимагати лікарняних від каси медичного страхування (див. нижче).
„6 тижнів“ лікарняних означає 42 календарні дні (каси медичного страхування платять до 78 тижнів).
Період „6 тижнів“ означає, що протягом 6 місяців після закінчення одного періоду непрацездатності (що перевищує 6 тижнів) протягом року не можна бути непрацездатним через ту саму конкретну хворобу, або з першого дня непрацездатності через ту саму хворобу має минути 12 місяців (якщо непрацездатність триває безперервно протягом 12 місяців – тоді лікарняні належать лише один раз).
Примітка: повторювані періоди непрацездатності тривалістю 6 і більше тижнів на рік є однією з вирішальних передумов для звільнення через невідповідність посаді.
Якщо під час одного періоду непрацездатності тривалістю до 6 тижнів на рік виникають нові хвороби, що самі по собі спричиняють непрацездатність, вони не продовжують 6-тижневий період.
Якщо роботодавець звільняє працівника через хворобу, він повинен сплачувати лікарняні до 6 тижнів, навіть якщо 6-тижневий період виходить за межі трудових відносин. Приклад: непрацездатність встановлена 01.07 поточного року, роботодавець повідомлений 01.07., виставляє звільнення датою 02.07. на найближчий можливий термін, звільнення досягає в пробний період ще 05.07., трудові відносини тривають до 19.07. (якщо цей день не є суботою, неділею або „загальновизнаним святковим днем“). Однак лікарняні повинні бути сплачені до 11.08. (42 календарні дні).
4. Розмір лікарняних від роботодавця.
Розмір залежить від того, скільки працівник заробив би, якби не був непрацездатним. При сталій зарплаті ця зарплата є основою для розрахунку розміру лікарняних. У межах частини зарплати „за години“ важливий обсяг робочого часу, встановлений у договорі. Якщо трудові відносини закінчуються під час лікарняного (наприклад, закінчення строкового договору), тоді розраховується кількість робочих днів під час лікарняного до останнього дня трудових відносин.
Часто виконувані понаднормові години не враховуються, але можуть бути обставиною, яка інтерпретується так, що понаднормові години насправді виконуються в рамках фактично бажаного регулярного робочого часу. Тоді ці „понаднормові години“ насправді не є „понаднормовими“ в юридичному сенсі, а роботою у фактично бажаному звичайному обсязі роботи. Тоді такі „псевдо-понаднормові“ враховуються при визначенні розміру лікарняних.
При роботі на відрядній основі можна посилатися на заробітки працездатних працівників у період, коли непрацездатний працівник перебуває на лікарняному. Важливо, чи виконують такі працівники подібні завдання, як працівник на лікарняному.
Також комісійні та премії повинні бути враховані при визначенні розміру лікарняних, якщо вони, ймовірно, були б зароблени в період непрацездатності.
Добові виплати зазвичай не враховуються при визначенні розміру лікарняних.
У рамках колективних договорів можна відступити від цих правил розрахунку розміру лікарняних. Це популярно в галузі оренди працівників („Zeitarbeit“, „Personaldienstleistungen“). Тут важливим може бути робочий час, встановлений у договорі, та період відліку. Тобто, якщо відбулося скорочення робочого часу і працівник його прийняв, а через деякий час воно було скасовано, то в період вищих заробітків ми отримаємо лікарняні на основі нижчих заробітків періоду скорочення.
5. Обов’язки інформування та документування – посвідчення „L4“.
Існує обов’язок негайно повідомити роботодавця про непрацездатність.
Важливо повідомити роботодавця таким чином, щоб він не міг стверджувати, що не отримав цієї інформації. Тому найкраще повідомляти всіма доступними каналами: телефоном через свідків (наприклад, подружжя), електронною поштою, SMS та факсом, бажано всіма цими методами одночасно.
Якщо ми не виконаємо цей обов’язок і після попередження таке порушення повториться, нас можуть звільнити з дисциплінарних причин.
Необхідно повідомляти про непрацездатність, а також про її тривалість. Необхідно також негайно повідомляти про продовження непрацездатності.
Обов’язок виникає в момент виникнення непрацездатності, незалежно від того, чи є у нас вихідний день, чи ми у відпустці.
Ми не повинні повідомляти про конкретну хворобу, лише про те, що ми непрацездатні.
Якщо непрацездатність триває більше 3 днів, з 4-го дня ми повинні надати посвідчення „L4“.
У договорі може бути встановлено, що медичне посвідчення повинно бути надано вже з 1-го дня непрацездатності.
З-за кордону (тобто для німецького роботодавця також і з Польщі) до цього додається обов’язок повідомлення про конкретне місце перебування. Крім того, необхідно негайно повідомити свою касу медичного страхування, а також надіслати їй копії звільнення (бажано кількома шляхами).
Медичне посвідчення – форма.
Не обов’язково дотримуватися офіційних форм, але це рекомендується, оскільки в іншому випадку доведеться викликати лікаря як свідка обставин, що існувала непрацездатність.
Посвідчення повинно містити ім’я, прізвище працівника, а також тривалість непрацездатності. Посвідчення для роботодавця (а не для каси медичного страхування) не повинно містити діагнозу.
Виписка назад більш ніж на два дні підриває достовірність посвідчення.
Посвідчення повинно бути видане лікарем, який проводить лікування.
Не потрібно перекладати польське звільнення на бланку „L4“ на німецьку мову. Роботодавець повинен визнати польське звільнення.
Просимо завжди надсилати посвідчення рекомендованим листом з повідомленням про вручення, при цьому рекомендується вкласти його в конверт і надіслати через свідка (наприклад, члена сім’ї). Завжди доцільно робити копію всіх документів, що надсилаються роботодавцю.
6. Право роботодавця відмовити у виплатах.
До тих пір, поки ми не зможемо надати медичне посвідчення, що відповідає вищезазначеним умовам, роботодавець має право відмовити у виплатах.
7. Контроль.
Роботодавець може вимагати контролю з боку медичної служби кас медичного страхування („Medizinischer Dienst der Krankenkassen“).
Роботодавцю дозволено відвідувати працівника під час хвороби в рамках контролю, працівник не зобов’язаний впускати роботодавця, і з такого рішення не можуть бути зроблені негативні для працівника висновки.
Неявка на медичну комісію може бути причиною для відмови у виплатах.
8. Втрата лікарняних – терміни давності.
Якщо мине 1 – 2 – 3 місяці відсутності через хворобу або застосовуються інші так звані “строки давності” (“Auschlussfristen”, “Verfallsfristen” тощо), тоді право на оплату лікарняного може бути втрачене. Тому, якщо роботодавець не виплатить гроші за лікарняний вчасно, працівник повинен письмово (або електронною поштою) вимагати від роботодавця сплати конкретної суми за лікарняний. Найкраще надіслати таку вимогу рекомендованим листом з повідомленням про вручення (авізо), коли вимога була вкладена в конверт і надіслана свідком, і у вас є копія листа та підтвердження отримання. Для безпеки краще надіслати її також електронною поштою як текст електронного листа (не як додаток), бажано кілька разів.
Leave a Reply