Власна діяльність чи трудовий договір? – приклади з Німеччини

Власна діяльність чи трудовий договір? – приклади з Німеччини

Краще працювати в Німеччині за трудовим договором:

– тоді є право на оплачувану відпустку,

– тоді є право на оплачувану лікарняну від роботодавця,

– тоді є право на оплачувану лікарняну від каси хворих без додаткових витрат,

– можна користуватися захистом від звільнення,

– внески та податки сплачує за нас роботодавець.

Для німецьких роботодавців, звичайно, набагато зручніше і дешевше мати робочу силу на власній діяльності…

Трудові відносини/власна діяльність – різниця в Німеччині визначається насамперед тим, як фактично виглядала співпраця. Записи в самому договорі в Німеччині мають другорядне значення.

Ось кілька прикладів з практики німецьких судів:

Виробничі підприємства в Німеччині

У разі виконання роботи на виробничих підприємствах, як правило, вважається, що існують трудові відносини. Промисловий працівник є традиційним стандартним випадком працівника – у цьому випадку відбувається включення в організацію праці; тимчасово працююча особа зобов’язана працювати в конкретні години; подібне стосується місця та зазвичай також конкретних завдань.

Прибирання для німецьких клінінгових компаній

Прибиральники та особи, що займаються прибиранням, у Німеччині, як правило, є працівниками клінінгової компанії. Це стосується вже самого факту, що вони зазвичай мають визначене місце для прибирання, не вільні у виборі часу виконання роботи, а засоби для чищення надаються замовником.

Хостеси

Хостеси, які регулярно займаються обслуговуванням зовнішніх гостей, у Німеччині, залежно від змісту договору, можуть бути вільними співробітницями або працювати на підставі трудового договору.

Клієнтські консультанти

Клієнтські консультанти, які мають завдання навчати клієнтів свого роботодавця щодо експлуатації пристроїв відповідно до термінових побажань та в приміщеннях цих клієнтів за вказівками роботодавця, у Німеччині, як правило, є працівниками.

Фармацевтичний консультант

Так званий фармацевтичний консультант є працівником, якщо в довіреному йому районі він повинен здійснити в середньому десять візитів до лікарів щодня, надати індивідуальні докази проведених розмов та двічі на тиждень подавати звіти про візити. Будь-які відмінності між працівниками та “вільними” фармацевтичними консультантами при здебільшого однаковому виконанні обов’язків свідчать на користь єдиної правової класифікації всіх працівників. Інакше може бути оцінена ситуація, якщо фармацевтичний консультант може самостійно вирішувати, яких лікарів і коли відвідує у визначеному районі.

Фізіотерапевти

Фізіотерапевти, які працюють у німецьких кабінетах або лікарнях, як правило, працюють під керівництвом інших і є працівниками, а не особами на власній діяльності. Не має значення, що “власні” пацієнти розраховуються через кабінет, якщо робота суттєво організована третіми особами.

Таксисти

У випадку таксистів статус працівника залежить у Німеччині від ступеня інтеграції в підприємство та ступеня підпорядкування наказам. Проблема полягає в тому, що таксисти, які працюють як вільні співробітники, як правило, наймаються так само, як і штатні водії… Вирішальним є те, чи може роботодавець розпоряджатися роботою таксиста в певні часові рамки. Встановлення робочих годин або зобов’язання дотримуватися певних термінів ще не призводить до виникнення трудових відносин.

Якщо таксисти можуть у будь-який час “відключитися” від централі та повернути таксі, не зобов’язані дотримуватися мінімальних і максимальних робочих годин, часу присутності або чергувань, а місце виконання роботи випливає з конкретного замовлення на перевезення, а також, якщо тимчасові водії можуть відмовлятися від прийняття замовлень – тоді це свідчить у Німеччині проти визнання трудових відносин.

Транспорт

Малий транспортний підприємець, який зобов’язаний приймати транспортні замовлення і має право відмовитися від прийняття замовлень максимум на 20 днів на рік та чітко пов’язаний термінами виконання замовлень, може бути в Німеччині визнаний працівником. Про підпорядкування та статус працівника свідчить також те, що перевізник зобов’язаний надавати послуги лише одному контрагенту і виступає як представник цього замовника.

Перевізник, який хоч і надає послуги лише одному замовнику, не є працівником, якщо ні тривалість, ні початок і кінець його денного робочого часу не визначені, а також якщо він має – і це не лише теоретичну – можливість здійснювати перевезення для власних клієнтів на власний рахунок. Те, чи фактично він користується цією можливістю, не є вирішальним.